Шпак
Шпак - невеликий птах довжина якого близько 230 мм, а вага 75 гр. Тіло в птаха масивне, шия коротка, од чого птах здається трохи важким й незграбним. Чотирипалі порівняно довгі ноги товсті й сильні, постачені великими вигнутими пазурами. Гострий дзьоб тонкий і довгий, злегка вигнутий униз. Хвіст короткий, майже прямий на кінці. Оперення дорослого недавно полинялого птаха чорне з яскравим металевим відливом. На загальному чорному тлі контрастно виділяються білі плями, більші на тілі й на надкрилах і дрібні на голові. Металевий відлив неоднорідний.
Голова, область вух і горла відливають фіолетовим цвітом, спина й поперек - зеленим, черево - фіолетово-синім. Тому птах, особливо в променях сонця, переливається дуже гарними "холодними" квітами спектра. До весни металевий відлив блякне, а білі плями зменшуються або зовсім зникають. Молоді птахи одноманітні темно-бурі.
Розповсюджені звичайні шпаки в Європі (до півночі до полярного кола), на південно-заході Сибіру (до сходу до Байкалу), у Середній і Передній Азії до Західної Індії включно, а також на півночі Африки - на території півночі Марокко, Алжиру й Тунісу.
З північних меж ареалу на зиму шпаки летять у теплі країни; птахи, що гніздяться на півдні, ведуть осілий спосіб життя. Зимують на півночі Африки, у Західній і Південній Європі, на півдні Середньої Азії й у Передній Азії. У Росії зграйки зимуючих шпаків можна зустріти місцями на Північному Кавказі. Останнім часом вони зимують і північніше, дотримуючись міських смітників.
Звичайний шпак - одна з найбільше що рано з'являються в місць гніздування птахів: у середню смугу Росії навесні прилітає в березні, коли на полях ще тільки починають з'являтися перші таловини. Прилетівши на батьківщину, шпаки негайно займають свої улюблені місця перебування: розріджені ліси, лісостеп, степ, передгір'я. При цьому птахи повсюдно тяжіють до культурного ландшафту й берегів водойм.
Перші дні після прильоту птахи тримаються зграями. Щодня багато часу шпаки витрачають на відшукування підходящих для пристрою гнізд місць, а знайшовши, починають співати біля них. Пісня в шпака голосна й по-весняному весела.
Шпаки - митецькі пересмішники: у їхній пісні можна почути уривки з пісень інших птахів, квакання жаб, ляскіт батога й навіть ричання й гавкіт собак. У пісні шпака чуються й звуки, які він чув на зимівлях в Африці й під час перельоту через південні країни. Наслідують шпаки й людський голос, а деякі, що досить довго прожили в неволі птахи, навчаються вимовляти окремі слова й навіть цілі фрази. Шпаки можуть гніздитися як окремими парами, так і більшими колоніями.
Ці птахи надзвичайно невибагливі у виборі місця для гнізда. Вони гніздяться в дуплах дерев, в ущелинах скель, в уступах кам'янистих обривів, у підставах більших гнізд хижих і великих воронових птахів, у розширених норах щуриків, у норках щурок, під дахами будинків, у порожнечах напіврозвалених глиняних будівель і т. п.
Охоче заселяють шпаківниці. У тих випадках, коли шпаківня виявляється зайнята горобцями, шпаки, нерідко діючи спільними зусиллями декількох пар, буквально "виживають" непрошених квартирантів. Порожнину дупла або іншого обраного птахами місця обидва птахи пари рясно вимощують м'якими матеріалами, що складаються з ніжних стеблинок трав, що висохнули, листя злаків, пір'я птахів. Кладка складається звичайно з 5-6 яскраво-блакитних яєць.
Протягом 13 - 15 днів самець і самка по черзі насиджують кладку. Пташенят, що вилупилися, також вигодовують обидва батьки, прилітаючи до гнізда з кормом близько 300 разів у день (разом). Тритижневі пташенята залишають гніздо й починають перепурхувати з дерева на дерево. У цей час їх звичайно догодовує один самець, а самка приступає до другої кладки. Втім, друга кладка буває не скрізь.
Через тиждень після вильоту із гнізда пташенята стають цілком самостійними й переселяються в долини рік, а самець повертається до самки, що годує в гнізді під час насиджування кладки (як і при першому виводку пташенят), а після вилуплення пташенят разом із самкою вигодовує їх. Після вильоту із гнізд пташенят другої кладки шпаки поєднуються в більші зграї. Наприкінці серпня - початку вересня відбувається відліт птахів на зимівлі.
Годуються шпаки частіше на землі. Відшукуючи їжу, птаха ходять більшими кроками, усюди всувають свій довгий дзьоб і, розкриваючи його, розсовують рослинне дрантя в пошуках різних безхребетних.
На землі вони схоплюють різноманітних жуків (травневих і червневих хрущів, чорнотілок, жужелиць, довгоносиків, щелкунів), гусениць совок, різних прямокрилих і т. п. Навесні шпаки разом із граками "ходять за плугом" під час оранки полів, вибираючи з перевернених шарів землі дощових хробаків і личинок жуків, що живуть у ґрунті (проволочників і ін.).
Шпаки охоче поїдають також і рослинну їжу, особливо часто наприкінці літа й восени, коли птаха нерідко прилітають у сади покормитися соковитими ягодами вишень, черешень, а також ягідних чагарників.
Під час осінніх перельотів і на зимівлях часто харчуються виноградом. У деяких випадках вони "знімають" у саду майже весь урожай. Однак шкода їх у цьому випадку носить місцевий і тимчасовий характер. Поїдаючи у великій кількості різних шкідливих для сільського господарства комах і ними ж вигодовуючи пташенят, шпаки приносять безсумнівну користь.
Ластівка
Ця пташка одна з найсимпатичніших перелітних птахів. Вона має довгий роздвоєний хвіст з глибоким вирізом, тонкі крила. У повітрі ця пташка здійснює запаморочливі акробатичні трюки. Ластівка має яскраве оперення — на спині блискуче пір'я, а черевце — біле.
Ластівку легко впізнати по яскравому, блискучому, синьо-сталевому оперенню з фіолетовим відливом і характерній формі хвоста з глибоким розрізом і довгим хвостовим пір'ям з боків. Влітку, заглянувши під дах хліва, майже завжди можна побачити приліплене до стелі характерне, схоже на чашу гніздо цієї пташки. Восени можна спостерігати за ластівками, що збираються у великі зграї перед відльотом на місця зимування її.
Ластівка
Ця пташка одна з найсимпатичніших перелітних птахів. Вона має довгий роздвоєний хвіст з глибоким вирізом, тонкі крила. У повітрі ця пташка здійснює запаморочливі акробатичні трюки. Ластівка має яскраве оперення — на спині блискуче пір'я, а черевце — біле.
Ластівка є перелітним птахом, тому восени вона залишає місця гніздувань і відлітає на південь. У помірному кліматі взимку цей птах не знайшов би достатньої кількості літаючих комах — свого основного корму. Ластівка линяє після повернення з місць зимування. Цим вона відрізняється від більшості інших перелітних птахів, линька в яких відбувається відразу ж після гніздування. Перед осінніми перельотами сільські ластівки об'єднуються у великі зграї, які можуть нараховувати декілька сотень, а іноді й тисяч птахів.
Ластівка, за винятком періоду гніздування, веде колективний спосіб життя. У період розмноження вони живуть парами. У цей час пара охороняє свою невелику територію навколо гнізда. Нерідко під одним дахом хліва або будівлі гніздується відразу декілька пар. Шлюбний період у ластівок починається в травні. Під час спорудження гнізда обидва птахи збирають маленькі грудочки землі і змочують їх слиною. З цього матеріалу самка формує гніздо у вигляді чашки, яке облаштовують обидва птаха. Пташенята викльовуються через 13-18 днів. Корм для них добуває як самка, так і самець. У сприятливий рік ластівки можуть гніздуватися двічі або навіть тричі.
Одним з найшановніших, так би мовити, в Україні птахів є ластівка. Це — Божа пташка (Київський повіт), створена вона Богом із землі (Ушицький та Латинський повіти). Благословив її Господь за те, що, коли розпинали Христа, ластівки крали цвяшки (Проскурівський повіт). Якщо ластівка в'є під чиєюсь стріхою гніздо, то це передвіщає щастя тій родині (Старобільський та Літинський повіти). Розоряти гніздо ластівки або драть їхні яєчка — гріх: все обличчя у винних всіється веснянками, подібно до цяток на ластів'ячих яєчках (Літинський, Київський та Старобільський повіти). Більше того, ластівка, щоб відомстити, попсує корову, для чого пролетить під коровою тричі — молоко почервоніє і його стане так мало, що навіть теля пропаде з голоду (Старобільський та Новомос-ковський повіти). Хто розорить гніздо ластівки і вб'є її пташенят, у того вона спалить хату, принісши з поля вогню (Харківський і Старобільський повіти). Щоб вивести з обличчя ластів'яче ряботиння (веснянки), потрібно, як уперше на весні побачиш ластівку, вмитися молоком і втертися тим руаком, в якому носили святити паску, — не тільки зійде ластів'яче ряботиння, а й станеш білолицим (Старобільський повіт). Або коли уперше побачиш навесні ластівку, треба тричі сказати: «Ластівко! Ластівко! На тобі веснянки, дай мені білянки!» (Подільська губерннія). Декотрі, побачивши вперше навесні ластівку, беруть з-під правої ноги землі й помічають, якого кольору трапиться в ній вовна: такої масті й скотину треба тримати (Старобільський повіт). Якщо ластівки раптово відлітають з якої-небудь місцевості, то там слід неодмінно чекати мору на людей (Літинський повіт).
Якщо ластівка «напаскудить» комусь на голову, то голова в такого чоловіка вкриється шолудями (Літинський і Канівський повіти). Восени (в Латинському повіті 26 вересня за старим стилем) ластівки не відлітають на теплі води, у вирій, а зчеплюються лапками одна за одну, утворюючи довгу вервечку, і, за якусь провину, замерзають на цілу зиму у воді. А напровесні, коли скресне крига і зігріється вода, вони оживають і літають потім аж до Здвиження. Не раз, буцімто, витягали взимку неводами цілі в'язки зчеплених одна з одною мерзлих ластівок (Київський, Таращанський та деякі інші повіти).
Природне бажання пояснити деякі особливості зовнішнього вигляду ластівки та її суто ідеальну сімейність породило особливу досить зворушливу легенду про походження ластівок з палко закоханих одне в одного чоловіка й жінки (Олександрівський повіт). Жили собі, кажуть, чоловік і жінка. Чоловік одного разу щось різав і забруднив руки кров'ю, а жінка в цей час підійшла й так в'ється круг нього. Чоловік узяв її за підборіддя й лагідно промовив: «Ластівко ти моя!» — і при цьому поцілував. Тієї ж миті вони спурхнули й полетіли ластівками. Оце через те в ластівки й видно під горличком червоненьку плямочку. Не меншою повагою і любов'ю користується ластівка і в інших народів. У Чехії та Німеччині вона зветься «пташкою Божої матері»: вважають доброю ознакою, якщо ластівка влетить у вікно. Розорити гніздо ластівки чи вбити її — тяжкий гріх (Німеччина та Італія). І як кара за це, в корів тієї людини, що розорила гніздо, молоко обертається на кров або ж зовсім пропадає (Угорщина і Німеччина). Давні письменники свідчать, що навіть хижі птахи вважають ластівку священною. В Арріана ластівка попереджає Олександра Македонського про небезпеку.
У Дагестані розповідають, що богатирі заснували аул Цудаха з такого приводу. Зупинились вони одного разу на тому місці на ночівлю і ввіткнули прапор у землю біля свого вогнища. Прокинувшись уранці, богатирі побачили, що ластівки носять землю на кінець списа, до якого прикріплено було прапор, лагодять на ньому своє гніздо. Вчені пояснили це як добре знамення, і богатирі вирішили оселитися тут.
Ще одна легенда. Колись на землі жив страшний змій, який живився кров'ю тварин. Змій послав комара куштувати у тварин кров: язик у комара на той час був довшим, аніж тепер. Комар, помандрувавши по світу, повідомив змія, що найсолодша кров у коня. Змій посилає його на пошуки вдруге. Через якийсь час комар прилітає й каже, що людська кров солодша за кров усіх тварин на світі. Не встиг комар скінчити мови, як до нього підлетіла ластівка й відірвала в нього язика, щоб він не говорив на людину. Комар злетів і запищав. Змій розгнівався на ластівку і схопив її за хвіст. Ластівка вирвалась із рук змія, лишивши в них середину хвоста, і залишився в ластівки хвіст назавжди в такому вигляді, в якому він є нині.
- Лише недавно, завдяки кільцюванню птахів, було підтверджено, що ластівки, які проводять літо в Центральній Європі, відлітають на зимування до Південної Африки;
- Під час перебування на місцях зимування (в Африці) ластівки харчуються не тільки літаючими комахами, але й мурашками;
- Пісня ластівки складається з щебетання і переливчастих тонів, а закінчується свистом, що нагадує звук годинника, який заводять. Ластівка сільська співає у польоті і під час відпочинку, сидячи на дахах і телефонних кабелях;
- Вважається, що відома приказка «одна ластівка весни не робить» з'явилася ще в Стародавній Греції;
- Результати перегонів колісниць у Стародавньому Римі оголошувалися у Вольтеррі, що лежить на відстані 200 км від Риму, у такий спосіб: до ніг ластівки прив'язували кольори переможця і відпускали її.
Жулавель сірий
Середовище існування
Сірий журавель зазвичай оселяється на сильно зволожених луках і грузлих болотах, в заплавах рік та по берегах озер, де по сусідству розміщені зарості вільхи, однак у пошуках харчів часто прилітає на поля та пасовища. Краще за все цей обережний птах почуває себе на широких залитих водою низовинах Скандинавії та сибірської тундри, де ареал його розповсюдження простягається до Північного полярного кола. В Центральній Європі журавель гніздиться на глухих болотах, не зачеплених меліорацією, а зиму проводить в теплих краях – на Піренейському півострові або в Північній Африці. Азіатські журавлі відлітають зимувати на південь свого континенту. В Україні гніздиться імовірно, від 500—600 до 700—850 пар. Чисельність журавлів зменшується через осушення боліт та використання пестицидів. Журавель сірий охороняється Червоною книгою України.
Опис
Довжина тіла – 110-130 cм
Розмах крил – 200-230 см
Вага – 5-6 кг
Тривалість життя – 12-15 років (найбільший зафіксований рекорд 50 років)
Струнке тіло вкрите темно-сірим оперенням. В області надхвістя ростуть довгі серповидно вигнуті пера, що утворюють густе опахало. Чорні махові пера різко контрастують з більш світлими покривними перами. Шия довга, спереду темна, а по верхньому боці тягнеться біла смуга. На тім’ячку є гола пляма неопереної шкіри червонуватого кольору. Райдужка ока має інтенсивне червоне забарвлення. Ноги довгі, чорні. Плавальні перетинки відсутні, але довгі, широко розставлені пальці рятують журавля від того, щоб не загрузнути в болоті.
Спосіб життя
Двічі на рік журавлі здійснюють сезонні міграції. На прольоті зграя вишиковується характерним ключем, даючи про себе знати голосним курликанням. У польоті шия журавля витягнута вперед, а довгі прямі ноги відведені назад. Здійснюючи сезонні міграції, журавлі не користаються теплими повітряними потоками, тому подолання високих гір або безкраїх морів не є для них особливими труднощами. У березні журавлі прилітають до місць гніздівлі, роками зберігаючи вірність рідному болоту чи озеру. Зайнявши ділянку, пара сповіщає про це своїх сусідів голосними криками. «Співають» журавлі зазвичай на світанку і обов’язково дуетом, закинувши дзьоби до неба. Журавлині танці допомагають птахам виплеснути надлишок енергії і відбуваються не тільки у шлюбний період. Журавель високо підстрибує, махає крилами, колотить дзьобом повітря, а іноді підкидає у повітря пучки трави або шматочки землі. Харчуються журавлі рослинною та тваринною їжею. Поважно крокуючи луками або болотом, птахи підбирають молоді паростки трав, насіння та ягоди, а навесні на полях залюбки ласують проростками хліба та картоплі. Їдять вони також різноманітних комах, дощових червів, слимаків та іншу дрібну поживу. Ночують журавлі у непрохідних болотах, а восени відлітають на зимівлю, де тримають великими зграями. Під час єдиної на рік линьки журавель одразу позбавляється всіх махових пер і на час втрачає здатність літати.
Розмноження
Журавлі – моногамні птахи, у яких пари утворюються на все життя. Після прильоту до рідних місць птахи розбиваються на пари, кожна з яких займає свою ділянку. Перед початком гніздівлі самець гордовито ходить, красуючись перед подругою, після чого партнери виконують один для одного ритуальний шлюбний танок, що складається зі стрибків, змахів крилами, поклонів та церемоніальних кроків. Просторе гніздо діаметром близько 1 м будується на сирій землі, найчастіше за все в заростях вільхи або берези. Будівельним матеріалом зазвичай служать стебла осоки, очерету і сухі гілки. У квітні або травні самиця відкладає 2 блакитнувато-зелених яйця з бурими крапинками. Батьки насиджують кладку по черзі: поки самиця сидить на гнізді, ї партнер харчується десь поблизу, щоб у випадку небезпеки швидко прийти на допомогу. Як правило, самиця насиджує кладку по ночах, а самець – у денний час. Журавлі – виводкові птахи. Перші 2-3 дні їх пташенята ще проводять у гнізді, а потім батьки відводять їх геть, і під їх наглядом малюки вчаться добувати харчі та літати. У дев’ять тижнів молодь стає на крило і разом з батьками прилітають до місць збору зграї, готуючись до далекого перельоту на південь. Статевої зрілості журавлі досягають у трирічному віці.
Зозуля звичайна
Жулавель сірий
Середовище існування
Сірий журавель зазвичай оселяється на сильно зволожених луках і грузлих болотах, в заплавах рік та по берегах озер, де по сусідству розміщені зарості вільхи, однак у пошуках харчів часто прилітає на поля та пасовища. Краще за все цей обережний птах почуває себе на широких залитих водою низовинах Скандинавії та сибірської тундри, де ареал його розповсюдження простягається до Північного полярного кола. В Центральній Європі журавель гніздиться на глухих болотах, не зачеплених меліорацією, а зиму проводить в теплих краях – на Піренейському півострові або в Північній Африці. Азіатські журавлі відлітають зимувати на південь свого континенту. В Україні гніздиться імовірно, від 500—600 до 700—850 пар. Чисельність журавлів зменшується через осушення боліт та використання пестицидів. Журавель сірий охороняється Червоною книгою України.
Опис
Довжина тіла – 110-130 cм
Розмах крил – 200-230 см
Вага – 5-6 кг
Тривалість життя – 12-15 років (найбільший зафіксований рекорд 50 років)
Розмах крил – 200-230 см
Вага – 5-6 кг
Тривалість життя – 12-15 років (найбільший зафіксований рекорд 50 років)
Струнке тіло вкрите темно-сірим оперенням. В області надхвістя ростуть довгі серповидно вигнуті пера, що утворюють густе опахало. Чорні махові пера різко контрастують з більш світлими покривними перами. Шия довга, спереду темна, а по верхньому боці тягнеться біла смуга. На тім’ячку є гола пляма неопереної шкіри червонуватого кольору. Райдужка ока має інтенсивне червоне забарвлення. Ноги довгі, чорні. Плавальні перетинки відсутні, але довгі, широко розставлені пальці рятують журавля від того, щоб не загрузнути в болоті.
Спосіб життя
Двічі на рік журавлі здійснюють сезонні міграції. На прольоті зграя вишиковується характерним ключем, даючи про себе знати голосним курликанням. У польоті шия журавля витягнута вперед, а довгі прямі ноги відведені назад. Здійснюючи сезонні міграції, журавлі не користаються теплими повітряними потоками, тому подолання високих гір або безкраїх морів не є для них особливими труднощами. У березні журавлі прилітають до місць гніздівлі, роками зберігаючи вірність рідному болоту чи озеру. Зайнявши ділянку, пара сповіщає про це своїх сусідів голосними криками. «Співають» журавлі зазвичай на світанку і обов’язково дуетом, закинувши дзьоби до неба. Журавлині танці допомагають птахам виплеснути надлишок енергії і відбуваються не тільки у шлюбний період. Журавель високо підстрибує, махає крилами, колотить дзьобом повітря, а іноді підкидає у повітря пучки трави або шматочки землі. Харчуються журавлі рослинною та тваринною їжею. Поважно крокуючи луками або болотом, птахи підбирають молоді паростки трав, насіння та ягоди, а навесні на полях залюбки ласують проростками хліба та картоплі. Їдять вони також різноманітних комах, дощових червів, слимаків та іншу дрібну поживу. Ночують журавлі у непрохідних болотах, а восени відлітають на зимівлю, де тримають великими зграями. Під час єдиної на рік линьки журавель одразу позбавляється всіх махових пер і на час втрачає здатність літати.
Розмноження
Журавлі – моногамні птахи, у яких пари утворюються на все життя. Після прильоту до рідних місць птахи розбиваються на пари, кожна з яких займає свою ділянку. Перед початком гніздівлі самець гордовито ходить, красуючись перед подругою, після чого партнери виконують один для одного ритуальний шлюбний танок, що складається зі стрибків, змахів крилами, поклонів та церемоніальних кроків. Просторе гніздо діаметром близько 1 м будується на сирій землі, найчастіше за все в заростях вільхи або берези. Будівельним матеріалом зазвичай служать стебла осоки, очерету і сухі гілки. У квітні або травні самиця відкладає 2 блакитнувато-зелених яйця з бурими крапинками. Батьки насиджують кладку по черзі: поки самиця сидить на гнізді, ї партнер харчується десь поблизу, щоб у випадку небезпеки швидко прийти на допомогу. Як правило, самиця насиджує кладку по ночах, а самець – у денний час. Журавлі – виводкові птахи. Перші 2-3 дні їх пташенята ще проводять у гнізді, а потім батьки відводять їх геть, і під їх наглядом малюки вчаться добувати харчі та літати. У дев’ять тижнів молодь стає на крило і разом з батьками прилітають до місць збору зграї, готуючись до далекого перельоту на південь. Статевої зрілості журавлі досягають у трирічному віці.
Зозуля звичайна
Опис
Зозуля має довге тіло — 40 см, крила — 22 см, закруглений хвіст розміром 18 см. Хвіст майже дорівнює довжині гострого довгого крила і це ніби збільшує загальний розмір птаха. Вага зозулі — до 100 г (трохи більша за шпака).
Забарвлення переважно сіре. Особливістю зозулі є наявність статевого диморфізму. Самці мають спину та хвіст темно-сірі, горло, воло, груди світло-сірі, інший бік пір'я білий з темною поперечною смугою, дзьоб чорнуватий, ноги короткі. Самки буроваті зверху, вохристий наліт на волі, спина іржаво-руда з широкими чорними і вузькими білими поперечними смугами. Через смугасте забарвлення зозулю часто приймають заяструба малого. Молоді птахи сіруваті зверху, руді з темною смугою по всьому тулубу.
Розповсюдження
Зозуля звичайна мешкає у Європі, північно-західній, тропічній та Південній Африці,Азії, окрім Аравійського півострова та півострова Індомтан, півдня Індокитаю. В Україні — майже по всій території.
Місця існування, поширення
Зозуля живе у лісах, степах, лісостепах, у горах до 3000 м над рівнем моря. Птах перелітній. Зимує у Південній Африці, південному Китаї, островах Зондського архіпелагу.
Особливості поведінки та розмноження
Місце зимування залишає рано, проте до місць гніздувань пересувається поступово й не досить швидко, зазвичай у другій половині квітня. Спочатку прилітає самець. Він 2—3 дні облаштовується, вивчає територію, після чого починає кликати самку криками «ку-ку». Самка у відповідь видає звуки «клі-клі».
Зозулі звичайні своїх гнізд не будують і яєць не насиджують, виявляючи гніздовий паразитизм.
Живе в найрізноманітніших деревних насадженнях, а на півдні України — в очеретяних плавнях. Найчастіше її можна зустріти там, де гніздиться багато співочих пташок. Відомо близько 150 різних видів птахів, яким зозуля підкладає свої яйця. Це насамперед очеретянка, вільшанка, плиска,кропив'янка та інші дрібні співочі пташки. Зозулине яйце має вагу близько 3 г, тоді як у птахів її розмірів вага яйця становить 15 г. І не тільки за розміром і формою, а й за кольором воно схоже на яйце тієї пташки, в гніздо якої зозуля підкладає своє яйце.
Те, що зозуля надто схожа на яструба-гороб'ятника, дуже стає їй у пригоді. Шугаючим польотом над землею, вона лякає маленьких пташок, які злітають з своїх гнізд, відкриваючи їхнє розташування. Тим часом зозуля зазирає в кожен кущ, спускається на землю, відшукує гнізда потрібних їй пташок, щоб підкласти туди своє яйце. Інколи зозуля непомітно сидить десь на дереві, спостерігає, де пташки будують гнізда, щоб потім при відсутності господарів доповнити їхню кладку своїм яйцем. Поблизу сидить і самець, опустивши вниз крила і трохи піднявши вгору довгий, злегка розчепірений хвіст. Він нахиляється, хитає головою і, роздуваючи горло, не розкриваючи рота, співає свою шлюбну пісню: «ку-ку», «ку-ку». Крик самки при зустрічі з самцем подібний до «клі-клі-клі-клі», рідше вона приглушено регоче — «тюку-тюку-тюку-тюку-тюку». Період розмноження зозулі звичайної досить довгий, відбувається переважно з квітня по травень, але інколи аж по серпень. Яйця зозуля підкладає до птахів родини горобиних.
Зародок в яйці зозулі розвивається швидше, тому й зозуленя вилуплюється на 1—3 дні раніше. Пташеня зозулі вилуплюється на 12 день і важить 3 гр. І ось, ще зовсім маленьке, сліпе зозуленя, якнайзручніше влаштувавшись і підкоряючись інстинкту (у пташеняти на спині є спеціальні рецептори), викидає з гнізда інших пташенят або ж яєчка, якщо пташенята ще не вилупились. Тому названі батьки вигодовують його одного. Та з усім виводком вони і не впоралися б, адже зозуленя дуже ненажерливе. На четвертий день після вилуплення його вага збільшується у 5 разів. Через 20 днів, ще не вміючи літати, зозуленя виходить з гнізда, але ще місяць птахи піклуються про нього, знаходять і годують, хоч іноді доводиться сідати на спину пташеняті, щоб дотягтися до його дзьоба.
Насправді ж зозуля підкладає яйця в чужі гнізда зовсім не через легковажність. Це пристосування пов'язане з особливостями її життя. Вона не може сама насиджувати пташенят, бо несе яйця не відразу, як інші птахи, а з інтервалом у 1—3 дні. У період відкладання яєць вона встигає відкласти 20 і навіть до 26 яєць. Оскільки розвиток зародка закінчується через 11—12 днів, неможливо було б і насиджувати кожне яйце і годувати пташеня окремо. Вільна від клопоту в будуванні гнізда й насиджуванні яєчок, зозуля летить туди, де є багато шкідників лісу.
Зозуля перестає кувати, коли нікуди вже підкладати яйця, бо і відповідні птахи перестають їх відкладати. У вирій на зиму зозулі починають відлітати ще влітку поодинці, а далі вже летять невеликими зграйками. Спочатку відлітають старі птахи, а потім молоді.
Живлення
Живляться зозулі звичайні на гілках дерев, перш за все гусінню, жуками, мухами, інколи ягодами. За годину зозуля може з'їсти більше 100 гусениць. Спостерігались випадки, коли при великому скупченні волохатої гусені окремі зозулі з'їдали їх за хвилину по 10 штук. Зозуля — єдиний птах, що знищує так багато волохатої гусені (шовкопряда соснового та інших), яка є надзвичайно небезпечним шкідником лісу. Отруйні волоски гусені шовкопрядів не завдають їй ніякої шкоди. Споживаючи таку гусінь, зозуля не змогла б вигодувати нею своїх пташенят, бо для них ті волоски є дуже небезпечними. Шлунок її періодично очищається від колючих волосків гусені виверженням їх разом з кутикулою. Крім того, зозуля знищує багато личинок пильщиків, хрущів, кобилок та інших комах, теж дуже шкідливих. Тому зозуля є надзвичайно корисним птахом.
Соловей
Опис соловейка Соловей – невеликий птах коричневого кольору. Але цей птах, який має такий звичайний вигляд, мелодійно співає. Соловей дуже моторний і спритний, на природі його побачити досить важко. Тільки солов’їні пісні покажуть, що він десь поруч. Соловей – перелітній птах, який з вирію повертається досить пізно. Співають солов’ї жуже старанно від весни до початку літа. Потім зайняті клопотами про пташенят. Сидить непорушно, тільки тремтить його горлечко. Цікаво, що за солов’їним співом люди здавна передбачають погоду. Якщо навесні пернатий співає всю ніч, значить буде тепла сонячна погода. Причина алкоголизма раскрыта... Народ наш сердечно любить солов’я, у багатьох піснях згадує його, а навіть вдалині від рідного краю не забуває про цього народного співака Розповідь про солов’я Цього птаха люблять та поважають люди в нашій країні та за її межами, складають про нього казки та вірші. Соловей — маленька сіра пташка, схожа на звичайного горобчика. Великий співець видається непримітним зовні. Єдина прикраса, яку можуть вдягати різновиди соловейка — це яскравий гарний “нагрудник”. Весною в нашому краї солов’ї співають кожну ніч, особливо у заростях та гаях біля рік та озер. Вони полюбляють жити у вологих теплих місцевостях. Тому на зиму соловейки, які не переносять північного морозу, вирушають в довгий шлях до африканських земель. Багато випробовувань доводиться пережити цій маленькій пташці, поки вона дістається безпечного місця, зігрітих сонцем країн.Соловей – один з найбільш поширених у нас співочих птахів. Все пір’ячко його пофарбовані в однаковий бурий колір, який на черевці світліше і переходить в білий. Великі темні очі надають особливу красу соловейку. Харчуючись тільки комахами, соловей на зиму відлітає в теплі країни. Навесні солов’ї прилітають на батьківщину. Повернувшись, додому, солов’ї відшукують свої старі житла і починають співати. Соловей зазвичай співає як удень, так і вночі. Нічний спів солов’я справляє на слухачів незрівнянно більше враження. Заради того щоб послухати нічний концерт цього співака, багато хто спеціально відправляються ввечері на прогулянку в ліс. Спів солов’я називають прекрасним, проте далеко не всі самці заслуговують подібної оцінки. Є серед них справжні майстри вокалу, але зустрічаються (і досить часто) дуже слабкі виконавці. Справа в тому, що висока пісенна майстерність не є вродженою властивістю самців: молоді птахи набувають її лише в тому випадку, якщо їхні батьки чи сусіди здатні навчити їх цьому. Солов’я найчастіше можна зустріти на узліссі листяного або змішаного лісу, в густих садах і парках або на березі водойми, оточеного густим чагарником. Охоче мешкають вони в садових кущах і квітниках, де ростуть троянди та інші квітучі рослини. До місць гніздування соловей прилітає вночі в квітні-травні, причому спочатку самці, а за ними самки. Самці відразу збиваються в групи і своїм співом служать надійним орієнтиром для самок. У травні або червні солов’ї-батьки починають майструвати гнізда, вибираючи для них місце на землі серед густого чагарнику із шаром сухого листя або в розвилці гілок, але теж над землею. Матеріалом для чудово замаскованого гнізда служать сухі листки, трава, рослинне волокно і шерсть тварин. В гнізді звичайно з’являються 4-6 оливково-коричневих яєць. Пташенята солов’їв виходять з яєць голі й сліпі. Соловей допомагає самочці висиджувати яйця і годувати пташенят, співаючи при цьому свої чудові пісні. У другій половині червня молоді солов’ї вже залишають гнізда, а соловей перестає співати. Пташенята ховаються в густій рослинності. До того часу, поки вони не навчаться добре літати і знаходити собі корм, про них піклуються батьки. Решту літа солов’ї ведуть тихе життя і не співають. На відміну від прильоту, їх відліт в серпні-вересні в Тропічну Африку протікає непомітно. Родина південного солов’я – західна, центральна і південна області Європи, Північно-Західна Африка, Південно-Західна і Центральна Азія.
Чайка
Ча́йка — прибережний птах родини Сивкових, ряду Сивкоподібних. В Україні гніздовий перелітний птах. Гніздиться на вологих луках та трав'янистих болотах. Раніше мав обмежене мисливське значення. Через суттєве скорочення чисельності виду протягом останніх десятирічь МСОП у 2015 році було надано цьому виду надано статус «близький до загрозливого стану».
Живляться зозулі звичайні на гілках дерев, перш за все гусінню, жуками, мухами, інколи ягодами. За годину зозуля може з'їсти більше 100 гусениць. Спостерігались випадки, коли при великому скупченні волохатої гусені окремі зозулі з'їдали їх за хвилину по 10 штук. Зозуля — єдиний птах, що знищує так багато волохатої гусені (шовкопряда соснового та інших), яка є надзвичайно небезпечним шкідником лісу. Отруйні волоски гусені шовкопрядів не завдають їй ніякої шкоди. Споживаючи таку гусінь, зозуля не змогла б вигодувати нею своїх пташенят, бо для них ті волоски є дуже небезпечними. Шлунок її періодично очищається від колючих волосків гусені виверженням їх разом з кутикулою. Крім того, зозуля знищує багато личинок пильщиків, хрущів, кобилок та інших комах, теж дуже шкідливих. Тому зозуля є надзвичайно корисним птахом.
Соловей
Опис соловейка Соловей – невеликий птах коричневого кольору. Але цей птах, який має такий звичайний вигляд, мелодійно співає. Соловей дуже моторний і спритний, на природі його побачити досить важко. Тільки солов’їні пісні покажуть, що він десь поруч. Соловей – перелітній птах, який з вирію повертається досить пізно. Співають солов’ї жуже старанно від весни до початку літа. Потім зайняті клопотами про пташенят. Сидить непорушно, тільки тремтить його горлечко. Цікаво, що за солов’їним співом люди здавна передбачають погоду. Якщо навесні пернатий співає всю ніч, значить буде тепла сонячна погода. Причина алкоголизма раскрыта... Народ наш сердечно любить солов’я, у багатьох піснях згадує його, а навіть вдалині від рідного краю не забуває про цього народного співака Розповідь про солов’я Цього птаха люблять та поважають люди в нашій країні та за її межами, складають про нього казки та вірші. Соловей — маленька сіра пташка, схожа на звичайного горобчика. Великий співець видається непримітним зовні. Єдина прикраса, яку можуть вдягати різновиди соловейка — це яскравий гарний “нагрудник”. Весною в нашому краї солов’ї співають кожну ніч, особливо у заростях та гаях біля рік та озер. Вони полюбляють жити у вологих теплих місцевостях. Тому на зиму соловейки, які не переносять північного морозу, вирушають в довгий шлях до африканських земель. Багато випробовувань доводиться пережити цій маленькій пташці, поки вона дістається безпечного місця, зігрітих сонцем країн.Соловей – один з найбільш поширених у нас співочих птахів. Все пір’ячко його пофарбовані в однаковий бурий колір, який на черевці світліше і переходить в білий. Великі темні очі надають особливу красу соловейку. Харчуючись тільки комахами, соловей на зиму відлітає в теплі країни. Навесні солов’ї прилітають на батьківщину. Повернувшись, додому, солов’ї відшукують свої старі житла і починають співати. Соловей зазвичай співає як удень, так і вночі. Нічний спів солов’я справляє на слухачів незрівнянно більше враження. Заради того щоб послухати нічний концерт цього співака, багато хто спеціально відправляються ввечері на прогулянку в ліс. Спів солов’я називають прекрасним, проте далеко не всі самці заслуговують подібної оцінки. Є серед них справжні майстри вокалу, але зустрічаються (і досить часто) дуже слабкі виконавці. Справа в тому, що висока пісенна майстерність не є вродженою властивістю самців: молоді птахи набувають її лише в тому випадку, якщо їхні батьки чи сусіди здатні навчити їх цьому. Солов’я найчастіше можна зустріти на узліссі листяного або змішаного лісу, в густих садах і парках або на березі водойми, оточеного густим чагарником. Охоче мешкають вони в садових кущах і квітниках, де ростуть троянди та інші квітучі рослини. До місць гніздування соловей прилітає вночі в квітні-травні, причому спочатку самці, а за ними самки. Самці відразу збиваються в групи і своїм співом служать надійним орієнтиром для самок. У травні або червні солов’ї-батьки починають майструвати гнізда, вибираючи для них місце на землі серед густого чагарнику із шаром сухого листя або в розвилці гілок, але теж над землею. Матеріалом для чудово замаскованого гнізда служать сухі листки, трава, рослинне волокно і шерсть тварин. В гнізді звичайно з’являються 4-6 оливково-коричневих яєць. Пташенята солов’їв виходять з яєць голі й сліпі. Соловей допомагає самочці висиджувати яйця і годувати пташенят, співаючи при цьому свої чудові пісні. У другій половині червня молоді солов’ї вже залишають гнізда, а соловей перестає співати. Пташенята ховаються в густій рослинності. До того часу, поки вони не навчаться добре літати і знаходити собі корм, про них піклуються батьки. Решту літа солов’ї ведуть тихе життя і не співають. На відміну від прильоту, їх відліт в серпні-вересні в Тропічну Африку протікає непомітно. Родина південного солов’я – західна, центральна і південна області Європи, Північно-Західна Африка, Південно-Західна і Центральна Азія.
Чайка
Опис
Птах завбільшки з галку або трохи менший. Розмір крила 21,5-23,75 см. У річному віці довжина тіла до 35 см, вага 180 — 225 г.
Відрізняється своїм чорно-білим забарвленням і тупими крилами. Верх — з сильним металевим зеленим, бронзовим і пурпуровим блиском; груди чорні; боки тіла, черево і боки голови білі; на голові чуб з дуже вузького й довгого пір'я. У літньому вбранні горло та воло чорні, у зимовому помітна велика домішка білого пір'я. Дзьоб чорний; око темно-буре; чотирипалі малинові ноги.
Птах завбільшки з галку або трохи менший. Розмір крила 21,5-23,75 см. У річному віці довжина тіла до 35 см, вага 180 — 225 г.
Відрізняється своїм чорно-білим забарвленням і тупими крилами. Верх — з сильним металевим зеленим, бронзовим і пурпуровим блиском; груди чорні; боки тіла, черево і боки голови білі; на голові чуб з дуже вузького й довгого пір'я. У літньому вбранні горло та воло чорні, у зимовому помітна велика домішка білого пір'я. Дзьоб чорний; око темно-буре; чотирипалі малинові ноги.
Біологія
Перелітний птах, поширений у помірних районах Європи та Азії, інколи залітає до Північної Америки. В Україні трапляється скрізь, крім Карпат.
Прилітає на місця гніздування дуже рано, залежно від широти, з кінця лютого до початку квітня. Гніздиться на вологих луках та трав'янистих болотах. Гніздо у вигляді невеликої ямки у ґрунті. Чайка не боїться селитися поруч з людиною та є чудовим літуном — самці під час шлюбного періоду розважають самиць повітряними іграми. Прилітають перші чайки в той час, коли на полях зберігається сніговий покрив і тільки-но з'являються перші прогалини. Самиця відкладає 4 яйця, які висиджує разом з самцем.
Гніздиться колоніями, але не дуже тісно, або окремими парами. Поява небажаного прибульця викликає переполох у всій колонії: птахи з гучними пронизливими криками і різноманітними жалібними інтонаціями починають кружляти над ворогом, налітаючи дуже близько і цим дуже часто видають себе, адже гніздо чайки на землі помітити дуже важко, а пташенята відмінно маскуються. Якщо над весняними луками летить ворона або яструб, чайки почергово ганяють ворога поки він пролітає над їх гніздовими ділянками. Пташенята виводкові. Живиться чайка різноманітними безхребетними, павуками, слимаками, хробаками тощо.
Перелітний птах, поширений у помірних районах Європи та Азії, інколи залітає до Північної Америки. В Україні трапляється скрізь, крім Карпат.
Прилітає на місця гніздування дуже рано, залежно від широти, з кінця лютого до початку квітня. Гніздиться на вологих луках та трав'янистих болотах. Гніздо у вигляді невеликої ямки у ґрунті. Чайка не боїться селитися поруч з людиною та є чудовим літуном — самці під час шлюбного періоду розважають самиць повітряними іграми. Прилітають перші чайки в той час, коли на полях зберігається сніговий покрив і тільки-но з'являються перші прогалини. Самиця відкладає 4 яйця, які висиджує разом з самцем.
Гніздиться колоніями, але не дуже тісно, або окремими парами. Поява небажаного прибульця викликає переполох у всій колонії: птахи з гучними пронизливими криками і різноманітними жалібними інтонаціями починають кружляти над ворогом, налітаючи дуже близько і цим дуже часто видають себе, адже гніздо чайки на землі помітити дуже важко, а пташенята відмінно маскуються. Якщо над весняними луками летить ворона або яструб, чайки почергово ганяють ворога поки він пролітає над їх гніздовими ділянками. Пташенята виводкові. Живиться чайка різноманітними безхребетними, павуками, слимаками, хробаками тощо.
Значення та охорона
У 18 сторіччі в Європі яйця чайок були делікатесом. У Фрисландії досі популярна розвага, яка полягає у тому, щоб знайти перше яйце чайки цього року і подарувати королеві. Щороку сотні людей йдуть на пасовища у пошуках яєць. Той, хто знаходить перше яйце, відзначається як національний герой. Але сьогодні на це потрібна ліцензія, яка до того-ж, зобов'язує позначати гнізда чайок, а то і огороджувати, щоби вберегти їх від фермерської діяльності, оскільки чайки не можуть захистити себе від сільгосптехніки.
У Червоному списку Міжнародного союзу охорони природи у 2004—2015 роках чайка мала статус «Найменший ризик». У жовтні 2015 року через скорочення чисельності виду, йому було надано статус «близький до загрозливого стану».
У 18 сторіччі в Європі яйця чайок були делікатесом. У Фрисландії досі популярна розвага, яка полягає у тому, щоб знайти перше яйце чайки цього року і подарувати королеві. Щороку сотні людей йдуть на пасовища у пошуках яєць. Той, хто знаходить перше яйце, відзначається як національний герой. Але сьогодні на це потрібна ліцензія, яка до того-ж, зобов'язує позначати гнізда чайок, а то і огороджувати, щоби вберегти їх від фермерської діяльності, оскільки чайки не можуть захистити себе від сільгосптехніки.
У Червоному списку Міжнародного союзу охорони природи у 2004—2015 роках чайка мала статус «Найменший ризик». У жовтні 2015 року через скорочення чисельності виду, йому було надано статус «близький до загрозливого стану».
У культурі
В українському фольклорі відома журлива чумацька пісня «Ой горе тій чайці», яку, за деякими джерелами, дуже полюбляв, або, можливо, був її автором, гетьман України Іван Мазепа. Гетьман порівнював тогочасну Україну з чайкою, яка звела гніздо при битій дорозі. Слова пісні свідчать, що в давнину чайок упольовували і споживали в їжу.
Тарас Шевченко у вірші «До Основ'яненка»:
« Чайка скиглить, літаючи,
мов над дітьми плаче,
що то видно, що то чутно
на степу козачім.. »
Жайворонок
СПОСІБ ЖИТТЯ
Звички: у шлюбний період захищає територію, в інший час -приязний.
Іжа: черв'яки, комахи, насіння, рослини.
Тривалість життя: 5-6 років, у неволі до 12 років.
СПОРІДНЕНІ ВИДИ
У Центральній Європі живуть лісовий та рогатий жайворонки.
Польовий жайворонок вважається першим провісником весни. Жайворонок - типовий для сільського пейзажу птах. Його характерні трелі лунають над полями і узліссями. У зв'язку з розвитком сільського господарства, використанням людиною сільгосптехніки, мінеральних добрив та пестицидів чисельність жайворонків почала скорочуватися.
В українському фольклорі відома журлива чумацька пісня «Ой горе тій чайці», яку, за деякими джерелами, дуже полюбляв, або, можливо, був її автором, гетьман України Іван Мазепа. Гетьман порівнював тогочасну Україну з чайкою, яка звела гніздо при битій дорозі. Слова пісні свідчать, що в давнину чайок упольовували і споживали в їжу.
Тарас Шевченко у вірші «До Основ'яненка»:
| « | Чайка скиглить, літаючи, мов над дітьми плаче, що то видно, що то чутно на степу козачім.. | » |
Жайворонок
СПОСІБ ЖИТТЯ
Звички: у шлюбний період захищає територію, в інший час -приязний.
Іжа: черв'яки, комахи, насіння, рослини.
Тривалість життя: 5-6 років, у неволі до 12 років.
СПОРІДНЕНІ ВИДИ
У Центральній Європі живуть лісовий та рогатий жайворонки.
Польовий жайворонок вважається першим провісником весни. Жайворонок - типовий для сільського пейзажу птах. Його характерні трелі лунають над полями і узліссями. У зв'язку з розвитком сільського господарства, використанням людиною сільгосптехніки, мінеральних добрив та пестицидів чисельність жайворонків почала скорочуватися.
СПОСІБ ЖИТТЯ
Звички: у шлюбний період захищає територію, в інший час -приязний.
Іжа: черв'яки, комахи, насіння, рослини.
Тривалість життя: 5-6 років, у неволі до 12 років.
СПОРІДНЕНІ ВИДИ
У Центральній Європі живуть лісовий та рогатий жайворонки.
Польовий жайворонок вважається першим провісником весни. Жайворонок - типовий для сільського пейзажу птах. Його характерні трелі лунають над полями і узліссями. У зв'язку з розвитком сільського господарства, використанням людиною сільгосптехніки, мінеральних добрив та пестицидів чисельність жайворонків почала скорочуватися.
РОЗМНОЖЕННЯ
Із місць зимування польові жайворонки повертаються у березні або квітні. Самець співом починає привертати до себе увагу самок. Співає зазвичай на льоту, злітаючи майже вертикально вгору, поки не стане майже невидимим. Постійний спів - це ще і спосіб позначити ділянку. Оперення самця в період розмноження так само непримітне, як і в інші місяці, але птах компенсує це красивим співом. Він злітає вгору і зависає в повітрі, виспівуючи свою пісню. Так продовжується декілька хвилин, потім самець несподівано, продовжуючи співати, складає крила й каменем падає вниз. Тільки в останню мить, біля самої землі, розпрямляє крила, щоб успішно приземлитися. Самка влаштовує гніздо в ямці, сплітаючи його з травинок та дрібних корінців. Потім відкладає від З до 5 бежевих яєць з темно-коричневими цятками. Яйця насиджує протягом 12-14 днів. З початку весни до кінця літа у польових жайворонків буває дві, а іноді навіть 3 кладки. Самець продовжує співати навіть тоді, коли самка вже зайнята облаштуванням гнізда й насиджуванням яєць. Пташенята залишають гніздо у віці 10-14 днів, але якийсь час ще залежать від батьків. Сховавшись неподалік від гнізда, вони чекають, коли ті принесуть їжу. Про пташенят батьки піклуються разом, вони разом здобувають для них корм.
ЇЖА
Раціон жайворонка різноманітний. Влітку він ловить гусінь, стоніг, різних комах та дощових черв'яків. Щонайменше половина його корму є не тваринного, а рослинного походження. Восени і взимку ці птахи поїдають насіння трав і зерна хлібних злаків (в основному пшениці). Пташки поїдають зелені частини рослин. На полях зернових культур великі зграї жайворонків можуть завдавати шкоди, ласуючи молодими паростками. Це відбувається тому, що улюблена їжа жайворонків - бур'яни.
МІСЦЕ ПРОЖИВАННЯ
Жайворонок віддає перевагу плоским і горбистим рівнинам, відкритим, порослим травою пасовищам, заболоченим місцевостям і навіть вологим лугам. Особливо добрі умови для життя жайворонок знаходить на морському узбережжі, на лугах і пасовищах, які рідко використовуються, де пасуться в основному вівці і де можна знайти належне місце для гнізда. Жайворонок також може пристосуватися до життя біля бідних низовинних боліт.
ЖАЙВОРОНОК І ЛЮДИНА
Польового жайворонка століттями оспівували багато поетів та композиторів. Європейці намагалися акліматизувати цього птаха у різних країнах світу. Жайворонка також часто тримали вдома. Для бататьох людей м'ясо жайворонка все ще лишається делікатесом. До початку XX ст. його споживали і в європейських країнах. У Центральній Європі у наші дні це заборонено, але в деяких країнах Південної Європи на жайворонків полюють і нині. За винятком періоду гніздування жайворонки збираються у великі зграї, які завдають серйозної шкоди сходам зернових культур. Сучасне сільське господарство займає все більше територій, придатних для проживання цих птахів і, на жаль, чисельність жайворонків постійно зменшується.
СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЖАЙВОРОНКА
Сіро-коричневий жайворонок намагається якнайкраще сховати своє гніздо в густій траві. Птах влаштовує його на землі, в невеликому поглибленні серед чагарників. Прилетівши, жайворонок ніколи не сідає поряд з ним. Самця можна впізнати за характерним співом, який триває іноді 15 хвилин без перерви, хоча сам співак видніється маленькою цяткою високо в небі. Він співає також і на землі, але якщо його сполошити, він відразу, не припиняючи співу, піднімається в повітря. Польовий жайворонок співає протягом всього шлюбного періоду. Тільки туманними днями і в серпні-вересні, під час линьки, його спів затихає.
МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ
У всій Європі, окрім найпівнічніших її районів, у Північній Африці і на більшій частині Азії. Був завезений до Австралії і Нової Зеландії.
МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ
У всій Європі, окрім найпівнічніших її районів, у Північній Африці і на більшій частині Азії. Був завезений до Австралії і Нової Зеландії.
Комментариев нет:
Отправить комментарий