Пелікан рожевий
Середовище існування
Рожевий пелікан - це досить великий птах. Він має біле оперення з блідо-рожевим відтінком.
Рожевий пелікан - це представник одного з найстародавніших рядів птахів. Щоправда, по землі рожевий пелікан пересувається досить незграбно, проте до життя у воді і в повітрі він пристосувався чудово.
Рожеві пелікани гніздуються колоніями. Вони дуже приязні та доброзичливі, за винятком гніздового періоду, коли змушені захищати свою територію.
Зграя пеліканів, що летить, зазвичай утворює клин у формі букви „V" або одну косу лінію. Мандруючи у повітрі, птахи використовують висхідні потоки, щоб ширяти, не докладаючи при цьому великих зусиль. Летять рожеві пелікани здебільшого на висоті 150-300 м.
Самці і самки відрізняються тільки розмірами, забарвлені вони однаково. Молоді пелікани отримують дорослий наряд тільки у віці 3 років. Саме в цей час вони досягають статевої зрілості.
Інші види пеліканів це: пелікан кучерявий, пелікан бурий, пелікан-носоріг, пелікан австралійський, пелікан сірий і пелікан червоноспинний.
Живлення
Основу раціону рожевих пеліканів складає риба. Пірнати ці птахи не можуть, тому, добуваючи її, занурюють під воду шию і передню частину тулуба. Зазвичай пелікани ловлять рибу разом. При цьому вся група прагне підігнати рибу до берега. Для цього птахи голосно б'ють крилами по воді.
Інколи спостерігалися випадки, коли пелікани полювали на рибу разом з бакланами. Найімовірніше, вигода від такого полювання була обопільною. Саме рибою пелікани вигодовують своїх пташенят. Поки вони ще маленькі, батьки годують їх напівперетравленою їжею.
Розмноження
Гніздові колонії найчастіше розташовані по мілководних внутрішніх водоймищах із зарослими водною рослинністю берегами, переважно в дельтах річок. Весною птахи збираються групами на місці майбутніх колоній, але вже в цей час вони тримаються парами. Перший час пелікани спокійно ходять по берегу, злітають і знову опускаються на землю.
Будівництво гнізда не віднімає у самки багато часу: громіздка споруда готова вже через 2-3 дні. Самець допомагає їй у будівництві - приносить будівельний матеріал у своєму горловому мішку. Коли трапляється слушна нагода, пелікани крадуть будівельний матеріал у сусідів. Самка відкладає 2 яйця білого кольору, з товстим вапняним нальотом. Самка насиджує їх сама, самець лише зрідка змінює її. Через 33 дні вилуплюються пташенята. Перший час батьки годують їх напівперетравленою їжею.
ЯК РОЖЕВИЙ ПЕЛІКАН ЛОВИТЬ РИБУ
Дзьоб: горловий мішок на нижньому боці дзьоба. Перш ніж проковтнути рибу, пелікан випускає з нього всю воду.
Лов риби: пелікани полюють на неї поодинці або групами.
- Птахи утворюють півколо.
- Вдаряючи крилами по воді, заганяють рибу на мілководдя.
- Потім своїми великими дзьобами дістають рибу з води. При цьому дзьоби занурюють у воду одночасно.
ЧИ ТОБІ ВІДОМО, ЩО...
В Індії існує легенда, згідно з якою пелікани допомагають бідним рибалкам ловити рибу. Інша легенда свідчить, що вони допомагали мусульманам будувати храм у Мецці.
Є ще одна легенда, в якій говориться про самку пелікана, яка вбила пташенят, і про самця, який повернув їх до життя. Потім він розірвав собі дзьобом груди і годував пташенят своєю кров'ю. Можливо, ця легенда народилася тому, що люди помітили зміну забарвлення зобу птахів, яке під час гніздування стає жовтим або червоним.
Скам'янілості предків пеліканів були знайдені в породах, вік яких складає 100 мільйонів років.
Найбільший пелікан - далматинський, розмах крил якого сягає 3 м, довжина - 180 см, а вага - 15 кг.
МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ
Гніздується в чагарниках дельт річок, що впадають у Чорне і Каспійське моря, на Аральському морі, в Малій Азії, Північно-Західному Пакистані і в Північно-Східній Африці.
На території України у 1-й половині 20 сторіччя невеликі колонії існували в пониззі річок, що впадають у Чорне та Азовське моря. Після Другої Світової війни гніздування на території України не спостерігалося, але починаючи з 2000 року поодинокі гнізда рожевого пелікану час від часу виявляються співробітниками Дунайського біосферного заповідника в українській частині дельти Дунаю.
На прольоті та влітку зустрічається в дельті Дунаю та на придунайських водоймах (лиман Сасик, придунайські прісноводні озера, та ін.), на лиманах у межиріччі Дністра і Дніпра, в районі Чорноморського Біосферного заповідника, біля берегів Кримського півострова, подекуди на азовському узбережжі. Ареал охоплює Європу (головним чином дельти Дунаю і Волги, оз. Манич-Гудило), Південно-Західну та центральну Азію, Екваторіальну Африку. Зимує у Південно-Східній Азії, Африці.
Охорона
Гніздів'ям пеліканів загрожує знищення з багатьох причин. Ще в 60-ті роки XX ст. в дельті Дунаю гніздувалося близько 3-5 тисяч пар цих. птахів, тепер тут залишилася тільки невелика їх частина.
Загальна світова чисельність виду в теперішній час (2004 рік) оцінюється в розмірі 18000-19000 птахів.
В Україні звичайний, місцями численний у дельті Дунаю та на придунайських водоймах (у літньо-осінній період буває до 7000 особин, у найбільш придатних місцях спостерігаються скупчення до 1500, іноді до 2000 особин). На схід від дельти Дунаю вздовж узбережжя Чорного та Азовського морів кількість птахів значно зменшується (але зустрічаються зграї понад 250 особин). Сезонний максимум чисельності в Україні припадає на серпень.
Чапля жовта
Середовище існування
Чапля жовта - птах родини чаплевих. В країні рідкісний гніздовий перелітний вид.
Невелика за розміром чапля, розміром з сіру ворону. Маса – 230-370 г, довжина тіла - 44–47 см, розмах крил – 80-92 см. Як і інші види чапель, у польоті S-подібно вигинає шию. Статевий диморфізм не виражений. У дорослого птаха у шлюбному вбранні на голові пера світло-жовті, з чорною облямівкою, на потилиці значно видовжені; вуздечка синьо-зелена; низ голови, шия, спина, плечові пера і воло жовті, з винно-рожевим відтінком; решта оперення біла; дзьоб синьо-зелений, на кінці чорний; ноги червонуваті; райдужна оболонка ока жовта. У позашлюбному вбранні птах тьмяніший, буруватий; пір'я на потилиці коротке; ззаду та на боках шиї темно-сірі смуги; дзьоб зеленкувато-жовтий, на кінці чорний; вуздечка і ноги зеленкувато-жовті. Молодий птах подібний до дорослого у позашлюбному вбранні, але зверху на крилі бурувата смуга; дзьоб жовтуватий, на кінці темний.
Живлення
Активна переважно у сутінках. Живиться безхребетними (жуки, бабки, павуки, ракоподібні), земноводними та дрібною рибою.
ЧИСЕЛЬНІСТЬ І ПРИЧИНИ ЇЇ ЗМІНИ
Численність в Європі становить 18—27 тис. пар, що становить 5—24% світової популяції. Спостерігається скорочення чисельності. В Україні рідкісний вид, найбільші колонії виду є у плавнях Дунаю (разом понад 50 пар), Дністра (210–510 пар), Дніпра (300–310 пар), в інших місцях Півдня України (Запорізька область, Лебедині острови в Каркінітській затоці) гніздяться окремі пари та групи з 5–12 пар.
МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ
Гніздовий ареал охоплює Африку, Південну Європу та Південно-західну Азію. Зимує на узбережжі Середземного моря в Європі та Африці. В Україні гніздиться у пониззі Дунаю, Дністра і Дніпра, в Криму (Лебедині острови, Східний Сиваш), на півдні Запорізької області (заплава р. Молочної) та в інших місцях півдня України. Під час міграцій трапляється майже на всіх водоймах півдня України.
Лелека чорний
Середовище існування
Лелека чорний — вид птахів з роду лелеки, родини лелекових. Малодосліджений через свій прихований спосіб життя. В Україні гніздовий, перелітний птах. Селиться переважно біля лісових озер чи лісових боліт.
Чорний лелека за розмірами дещо менший від білого. Довжина тіла становить 95-100 см, розмах крил – 185-205 см, вага близько 3 кг. Оперення у дорослого птаха переважно чорне з зеленим і пурпуровим металічним полиском. Груди, черево, частина пер споду крил і підхвістя – білого кольору. Дзьоб, ноги, горло, гола шкіра довкола ока і вуздечка – яскраво червоного забарвлення. Молодий птах, на відміну від дорослого, має темно-буре оперення верху тіла без металічного полиску. Гола шкіра довкола ока, вуздечка, дзьоб і ноги – оливково-бурі.
Статевої зрілості досягає на третьому році життя. Живе чорний лелека 6-8 років. В природних умовах зафіксовані птахи віком 15 і 18 років. У неволі відомий випадок, коли лелека прожив 30 років.
На відміну від білого лелеки, чорний має голос: це неголосні звуки "че-лі" або "чи-лін". У пташенят низький і сильний голос. Іноді чорний лелека клацає дзьобом, хоча значно рідше і тихіше ніж білий. Під час польоту чорний лелека, як і білий, часто ширяє.
Живлення
Живиться рибою, земноводними, водяними комахами; інколи здобуває плазунів і мишоподібних гризунів.
ЧИСЕЛЬНІСТЬ І ПРИЧИНИ ЇЇ ЗМІНИ
Чисельність у Європі сягає 7,8–12 тис. пар та має тенденцію до зростання. В Україні чисельність досягає 400–450 пар. У тому числі: у Волинській області 50–60 пар, Рівненській — 60–70, Львівській — 30–40, Закарпатській — 30–40, Івано-Франківській — 30–40, Чернівецькій — 8–10, Київській — 25–30, Чернігівській — 40–50, Сумській — 10–12. Причини зміни чисельності: деградація місць гніздування через вирубування лісів, меліорація лісових угідь у смузі Лісостепу, фактор непокою.
МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ
Поширений майже по всій території Євразії у лісовій та лісостеповій зоні. У горах гніздиться до висоти 2200 м над рівнем моря. Лелека чорний гніздиться також у південній Африці. На відміну від білого лелеки намагається уникати людей, тому представників цього виду рідко можна побачити. В Україні поширений переважно на Поліссі та в Карпатському регіоні.
Лебідь малий
Середовище існування
Лебідь малий, лебідь тундровий — водоплавний птах родини качиних.
Маса — 4,9–6,5 кг, довжина тіла — 107-132 см, розмах крил — 173-200 см. Дорослий птах білий з чорними лапами та двоколірним дзьобом (основа жовта, від ніздрів до кінця — чорний, межа між кольорами проходить під прямим кутом). Від лебедя-кликуна відрізняється меншими розмірами та дещо коротшою шиєю, а дорослий птах від дорослого цього виду — також формою жовтої плями на дзьобі. Молодий птах попелясто-сірий; дзьоб жовтувато-бурий або червонувато-бурий; повністю білого оперення набуває на третьому році життя.
Живлення
Живиться переважно рослинною їжею: водяними рослинами, травою, ягодами. Також поїдають безхребетних та маленьку рибку.
ЧИСЕЛЬНІСТЬ І ПРИЧИНИ ЇЇ ЗМІНИ
Чисельність птахів в межах Європи становить понад 23 тис. ос. В Україні чисельність незначна. На прольоті та на зимівлі трапляється окремими групами по 3–5, зрідка до 20 ос. На чисельність впливають господарське освоєння тундри та браконьєрство.
МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ
Гніздиться в тундровій смузі Євразії, на островах Колгуєв, Вайгач, Південна (Нова Земля). Зимує на Британських островах, північно-західному узбережжі Європи (Нідерланди, Німеччина), південному узбережжі Каспійського моря, на узбережжі Південно-східної Азії (Японія, Китай). В Україні не гніздиться. Окремі особини зимують на північному узбережжі Азовського моря (Молочний лиман, Обитічна затока). Відомі зальоти у Полтавську, Волинську та інші області.
Яструб коротконогий
Яструб коротконогий - невеликий яструб за розміром подібний до голуба або трішки більший. Очі темні, схожі на соколині, але при близькому огляді видно, що вони червонувато-бурі (зіниця майже зливається з загальним фоном райдужної оболонки). Брови світлі, але виражені слабко. Самець зверху блакитно-сірий, знизу рудий з білим поперечним малюнком (смуги рудого і білого кольору однакової ширини). Щоки темно-сірі. Горло біле. Низ крил світлий, майже білий, контрастує з чорними кінцями крил.
Самка зверху бура, знизу білувата з темними смугами бурого або темно-рудого забарвлення. На світлому горлі темна продовгувата смуга. Низ крил світлий, з бурими плямами і чорними кінцями крил.
Маса - 0,15-0,25 кг, довжина - 32-38 см, крило - 21,0-24,5 см, розмах - 64-80 см.
Молоді яструби коротконогі схожі на самок. Зверху бурі. Знизу білі з темними каплеподібними плямами.
Пухові пташенята в білому пусі з палевим відтінком. Кільце з темного пуху довкола очей відсутнє.
В польоті схожий на яструба малого (Accipiter nisus), але має більш звужені крила з чорними кінцями, заокруглений і більш смугастий хвіст (смуг близько 5-7).
Голос зігнаних птахів - протяжний звук, більше схожий на свист, хвилювання дорослих птахів – тріскучий крик.
В Україні гніздиться, ймовірно, в Луганській та Харкiвськiй областях. Ареал охоплює південний схід Європи, Західну Азію (Мала Азія, Закавказзя). Зимує на Близькому Сході та у Північно-Західній Африці.
Гніздиться практично виключно в заплавних лісах.
Висота розташування гнізд коливається в межах від 3 до 17 м.
Гніздо пухке, зроблене з тонких гілочок, часто зелених, іноді перевите травою. Розміри гнізда: діаметр 30-50 см, висота 10-35 см, діаметр лотка 20-40 см, глибина лотка 5-10 см.
Відстань між гніздами різних пар в густих угрупуваннях коливається в межах від 200 м до 2 км, зазвичай складаючи близько 1 км, в менш насичених місцях проживання - 2-7 км, в середньому 4 км.
Змієїд
Змієїд
Середовище існування
Змієїд гніздиться переважно в лісовій зоні, включаючи лісову смугу гір, та в лісостеповій, але зустрічається і в степовій — там, де є будь-яка деревна рослинність. Його ареал проходить через зазначені природні зони Євразії від Західної Європи до Монголії, а також Північну Африку. В Україні постійно гніздиться у лісовій та лісостеповій смугах, у горах Криму і Карпатах, рідко — у лісах степової зони. Найбільше птахів у гніздовий час зосереджено в Поліссі. Через властиву змієїдові герпетофагію його поширення великою мірою пов'язане з поширенням плазунів та земноводних, тому в межах гніздової області розподіл окремих популяцій досить нерівномірний.
Опис
Оперення верхнього боку тіла темне — сірувато-коричневе або сірувато-буре, нижнього — світле, біле з рудувато- або світло-коричневими плямами і нагрудником такого самого кольору. Тім'я, потилиця та верхня частина шиї вкриті загостреними вузькими коричнюватими або сірувато-коричнюватими, іноді трохи вохристими перами з чорними стрижнями. Часто тім'я, потилиця та верхня частина шиї дещо світліші від загального тону мантії. Темні стрижні є і на дрібних перах лоба, помітно світлішого від тім'я та потилиці, а в деяких екземплярів білуватого чи майже білого. Пера мантії сірувато-коричневі або коричневі чи коричнювато-бурі, в окремих екземплярів з вохристим відтінком по краях. Усі пера верхнього боку тіла на більшій чи меншій відстані від основи білі; це не помітно на перах, природно укладених на тілі птаха. Хвіст у складеному стані має зверху сірувато-коричневий фон, на якому є чотири темні, бурі або чорнуваті поперечні смуги. Всі стернові мають на вершинах світлі, білі або сірувато-білі облямівки, яких немає на зношеному оперенні. Вуздечка, кільце навколо ока й щоки вкриті дрібнішими короткими білими або сірувато-білими пір'їнами, з яких виступають довгі чорні щетиноподібні пера, що радіально розходяться до чорної смуги над оком, до щоки та восковиці, частково прикриваючи ніздрі й заходячи далеко на лоб. Шия спереду і з боків, воло та верхня частина грудей вкриті сірувато-, світло- чи рудувато-коричневими перами з чорними стрижнями та білою основою; темне вершинне поле цих пер вклиняється в білі основи. Пера боків, черева, гомілки, підхвістя, нижні покривні крила та пахвові пера білі, з однією або двома поперечними передвершинними темними смугами чи плямами такого самого кольору, як і темні закінчення пер вола та грудей. Хвіст знизу білувато-сірий з темнішими, але тьмяними поперечними смугами, які, проте, добре видно у птаха, що летить. Райдужна оболонка жовта. Восковиця, основа дзьоба, неоперена частина цівки та пальці блакитнувато-сірі. Вершина дзьоба й кігті чорні. Індивідуальна мінливість забарвлення оперення взагалі невелика; деякі варіанти забарвлення наведено в описі дорослого птаха. Статевий диморфізм малопомітний.
Спосіб життя
В Україні змієїд живиться переважно вужами, гадюками, деякими іншими зміями, ящірками та жабами. Іноді (очевидно, в періоди нестачі плазунів і рептилій) ловить птахів (здебільшого пташенят-підлітків) та гризунів. Поживу здобуває переважно на відкритому просторі — на лісових галявинах, зрубах, ділянках молодого лісу, в рідколіссі, на луках біля лісових масивів, в очереті, на полонинах, на безлісних схилах гір, на кам'янистих осипах та скелях, у степу. Характер його мисливських ділянок у різних ландшафтних зонах досить різноманітний — від сухих місцевостей до боліт, що пояснюється різноманітністю умов існування окремих представників герпетрофауни. Розмір мисливської ділянки відносно невеликий — радіусом близько З—4 км навколо гнізда, переважно значно менший. Полює звичайно один, але іноді птахи однієї пари з'являються в своєму мисливському районі разом і полюють на деякій відстані один від одного. Полюючи, ширяють кругами на висоті близько 50 м, іноді значно нижче, і по кілька разів оглядають свій мисливський район. Виглядаючи здобич або помітивши її, змієїд на деякий момент зупиняється у повітрі, розпустивши хвіст і часто тріпочучи крилами, а потім з напівскладеними крилами і дещо витягнутими вперед лапами швидко знижується й кидається на здобич. Спійману тварину несе в лапах і з'їдає її десь поблизу від місця полювання на будь-якому підвищенні (пень, горизонтальна гілка дерева, купина, скеля тощо). Іноді добре видно, як з лап змієїда звисає хвостова частина змії. Змієїд часто вужа або гадюку несе в дзьобі, тримаючи за середину тіла так, що обидва кінці звисають. У гніздовий період змієїд переносить змій до гнізда на значні відстані в напівпроковтнутому стані — у волі, стравоході та дзьобі. Змієїд полює не зразу після сходу сонця, а пізніше, коли на зігрітих сонцем місцях з'являться плазуни. Дощова погода несприятливо позначається на здобуванні змієїдом його характерної поживи і навіть може зумовити істотну зміну в його кормовому раціоні.
Синиця біла
Середовище існування
Синиця біла — вид птахів родини синицевих . В Україні малочисельний гніздовий і кочовий вид.
Невелика і дуже рухлива синиця з характерним блакитно-білим забарвленням. Довжина тіла — близько 14 см, маса птахів в межах 12,5—15,5 г. У дорослого самця голова біла; вуздечка, смуга на потилиці, смуги, які окреслюють щоки, синювато-чорні; спина, плечі і поперек сірі; на темно-синіх верхніх покривних перах крила біла смуга; надхвістя і низ білі; махові пера бурі, з домішкою білого і синього кольорів; середня пара стернових пер синя, крайня пара — біла, інші — сині, з білою кінцевою частиною; дзьоб і ноги сірі. У молодого птаха білі частини оперення з сірим або бурим відтінком, темні — буруваті.
Від блакитної синиці відрізняється білим верхом голови і білим низом, від довгохвостої синиці — чорними смугами за очима, коротшим хвостом і темно-синім кольором темних частин тіла.
Більшість авторів відносять синицю білу до роду синиця. Проте американські орнітологи на основі досліджень послідовності мітохондріальної цитохроми , проведеного у першій половині 2000-х рр., відносять цей вид до самостійного роду Cyanistes, який раніше розглядався як підрід роду синиця.
У західній частині ареалу бувають випадки гібридизації білої синиці з блакитною. Нащадків, які володіють проміжними характеристиками, називають Cyanistes × pleskei, раніше помилково розглядали у якості самостійного виду.
Живлення
Біла синиця переважно комахоїдний птах, живиться лялечками та личинками метеликів, клопами, попелицями, прямокрилими (кониками та цвіркунами), мухами, бджолами, осами, мурашками та жуками. Крім того, вживають у їжу різних павуків. У зимовий період споживають також насіння рослин.
ЧИСЕЛЬНІСТЬ І ПРИЧИНИ ЇЇ ЗМІНИ
В Європі чисельність точно не відома, становить 2,9—11,0 тис. пар, що становить 5—24 % світової популяції. Найбільша чисельність гніздиться у Росії — 2,5—10,0 тис. пар; у Білорусі — 400-800 пар. Чисельність в Україні становить лише 5–8 гніздових пар. У 2001 р., біля с. Сваловичів гніздилися 3 пари, у 2002 р. — 3–4, у 2004 — 9, у 2005 — 7, у 2006 — 9–10; по 1 парі біля с. Малої Глуші — у 2001 р.; біля с. Омит — у 2004 р. У Росії, Білорусі, Україні у 1970–1990 рр. до 2,9 тис. пар. У 1990–2000 рр. популяція у Білорусі й Україні стабільна. Існують усі ризики, характерні для малих популяцій і тих, що знаходяться на межі ареалу. В Україні вид дуже вразливий через малу чисельність.
МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ
Гніздовий ареал має вигляд вузької смуги центральної Євразії від Білорусі та України до узбережжя Японського моря. Він охоплює південь лісової, лісостепову і частково степову смуги Східної Європи, південні райони Західного та Східного Сибіру, Памір, Тянь-Шань, Далекий Схід. Найчисленніша на східних схилах Уралу та півдні Західного Сибіру, на іншій частині ареалу рідкісний птах. Повсюдно зустрічається спорадично. В Україні гніздиться в середній течії Прип'яті та Стоходу.
Комментариев нет:
Отправить комментарий